БОРТНИЦТВО
ЛІСОВЕ БДЖІЛЬНИЦТВО — ОДИН З НАЙДАВНІШИХ ПРОМИСЛІВ
Бортництво виникло на території лісової частини Європи, коли люди зрозуміли, що первісний спосіб забирати мед, знищуючи бджолину сім'ю, є руйнівним для природи і невиправданим для господарства
Бджола
Ощадливе ставлення до бджіл стало одним з перших кроків людей до збереження навколишнього середовища. Тоді ж з'явилися і вірування, пов'язані з бджолою. Досі бджолу з повагою називають «Божою мухою». За легендою, «пчоли» з'явилися з голови — «чола» Бога. Бортництво стає не лише промислом по добуванню меду і воску, а й своєрідною наукою про навколишній світ.
Первісні мисливці за медом видирали стільники, викурюючи димом бджіл або спалюючи бджолину сім'ю вогнем. Такий спосіб деякі люди практикували і в часи розвиненого бортництва. Крадіжка меду з чужої борті суворо засуджувалася звичаєвим правом та законами часів Русі і Великого князівства Литовського. На Поліссі таких злодіїв називали «пчолодерами», вони «дерли пчоли», тобто знищували бджолину сім'ю. Звичаєве право передбачало за це грошове стягнення, інколи смертну кару. Існували також магічні способи покарання для таких злочинців — особливі замовляння і магічні дії.
Знання
Бортнику потрібно було розуміти поведінку бджіл. Ці знання накопичувалися протягом тривалих спостережень за бджолами багатьох поколінь збирачів меду. З'явилася особлива бортницька термінологія — з назвами бджіл та їхньої поведінки, конструкції вуликів, інструментів. Терміни бортницького словника утворилися в глибоку давнину і багато з них є спільними для слов'ян — українців, білорусів, росіян, поляків, а також балтів. Бортники навчились створювати штучні помешкання для бджіл, підіймати та встановлювати колоди на дерево. Весняний період у праці бортника відзначений терміном «творіння»: на початку березня і до травня бортники йшли в ліс і «творили вуллє», тобто чистили вулики та борті від померлих за зиму бджіл, павутиння та сміття. Потім, для приваблення нового бджолиного рою, який мав прилетіти і заселити новий вулик, вони обприскували борті зсередини запашним розчином, що виготовлявся на основі меду та стільників. Восени (до середини жовтня) бортники «гляділи пчол» — обходили усі свої борті, добуваючи мед і віск. Для того, щоб бджолина сім'я перезимувала, лишали приблизно третину меду у вулику.
Борть
Борть — видовбана в стовбурі живого дерева камера, максимально подібна до природнього дупла. Бджоли завжди охоче селилися в таких домівках
Борті видовбували на висоті приблизно від 4 до 15 метрів у стовбурах товстих сосен, лип або дубів. При цьому верх дерева зрубували, щоб його не переламав вітер, але борть не шкодила дереву, адже бджоли запобігали гниттю внутрішніх стінок борті, покриваючи їх прополісом. Деякі бортні дерева, які збереглися на півночі України, мають вік кількасот років. Це найбільші та найдавніші дерева теперішнього Полісся. На території Рівненщини зафіксовано близько 10 бортних дерев, деякі нині використовуються бортниками, які отримали їх у спадок. Вважається, що завдяки бортникам, які шукали кращі місця для створення бортей, проходило заселення невідомих і не обжитих до того нових територій.
Історія
Перші згадки про бортництво на території нинішньої України зустрічаємо в часи середньовічної Русі. Про це писав на початку X століття арабський письменник і мандрівник Ібн Русте: «земля слов'ян є рівнина лісиста; в лісах вони і живуть; із дерева виробляють вони вид посудин, які є вуликами для бджіл і в яких мед бджолиний зберігається».
Збірник давньоруських законів «Правда Руська» визначає покарання за знищення бортних дерев, мед та віск згадуються в «Повісті врем'яних літ» як данина, яку віддавали князю, та одна з важливих статей зовнішньої торгівлі Русі; ці продукти бджільництва перевозили лодіями в далеку Візантію. Мед з давніх часів використовувався і для виготовлення хмільного напою. У тому ж літописі наводиться переказ про те, що в 946 році за наказом княгині Ольги древляни наварили багато меду для учасників тризни за загиблим князем Ігорем.
Пізніше, у Статутах Великого князівства Литовського, було визначено права бортників на володіння бортними угіддями та деревами.
«А бортнiком волно на лезiво лык албо лубья на лазьбень i на iншые потребы, што бортнiком на потребы iх бортнiцкiе прiслухаеть, тыле, iле iм потреба будеть, взятi што можеть на собе занестi, а не возом вывезтi, А гды дерево, в котором борть iх будеть, обвалiтся со пчоламi або i без пчол, волно iм улей з бортью выпустiтi i вывестi, а верховъе i коренье оставiтi в пушчы тому пану, чыя пушча будеть»
Професія бортника була потрібна і шанована як в сільських громадах, так і в середовищі шляхти та міщан. Як зазначено в «Правді Руській», князь мав власні бортні угіддя, що обслуговувалися княжими бортниками.
На основі бортницького промислу виникли середньовічні ремесла —воскобійництво, свічникарство та медоваріння. У середовищі цих ремісників утворюються професійні об'єднання — цехи або братства, які мали свою організаційну структуру, статут, цехові ритуали. Пам'ять про такі об'єднання досі збереглася на Поліссі. У ХІХ столітті дослідниками був описаний звичай щорічного урочистого виготовлення велетенськоїдвометрової свічі цеховими братчиками поліського містечка Степань на Рівненщині.
Інструменти
Бортники чудово володіли деревообробним ремеслом, виробленням шкіри. Для своїх потреб вони створили особливі інструменти, деякі з них використовувались тільки в цьому промислі
Бортники користувались такими інструментами:
• для виготовлення вулика, борті: долото, пішня, склобка, тибель, тесло, струг
• для підйому і встановлення вулика на дерево: колесо, кодола, ворот
• для підйому бортника на дерево: острова, жень
• для вибирання меду та обробки воску: зубель, ніж, медорізка, лазбень, кліщі
• для догляду за роями, пересадки роїв: маточник, лазбень, коробка
Лезиво(Жень)
Пристрій, за даними археологів, відомий на території Європи щонайменше з часів середньовіччя. Так, знайдені в Латвії крюк, мотузка, лавка, деталі лежеї датуються IX століттям.
Деякі дослідники пов'язують етимологію однієї з його назв (жень) з балтськими словами geinis, dzeinis. Ймовірно, цей інструмент як явище культури своїми витоками сягає давньої доби балто-слов'янських контактів.
Жень або лезиво — це бортницький пристрій для підйому на дерево у вигляді 30-ти метрової мотузки, плетеної пласко у 5 сталок, з гаком для фіксації бортника на висоті навпроти борті та мотузки круглого в перетині плетіння у 4 сталки з дерев'яним сидінням (ці дві частини з'єднуються в пазу дерев'яного гака). Сама мотузка виготовлялася з канату або переплетених мотузок з волокон кропиви, конопель або зі шкіри.
Дерев'яні частини лезива оздоблювалися різьбленими орнаментами, які могли мати функцію символічного захисту. Вони були своєрідним щоденником бортника, отже пов'язані з архаїчним народним мистецтвом та професійною магією
Фольклор
Ще донедавна бортники вважалися носіями таємних знань, особливих магічних практик. Бортницькі знання передавалися в межах родин. Окрім раціональних умінь і навичок вони містили також молитви та замовляння, у яких бортники зверталися до бджіл та їхніх божественних опікунів. Вірили також, що деякі бортники можуть мати особливу силу чи вдачу завдяки магічним знанням.
Етнографами були зафіксовані різноманітні легенди про бджіл, перекази про бортників-знахарів, музичний фольклор — колядки та щедрівки, які співалися під час різдвяно-новорічних свят спеціально для бортника.
Cучасність
Наприкінці ХХ століття, під час економічної кризи 90-х років на території Полісся ще більше людей стали практикувати бортництво, відроджуючи давній промисел та надаючи йому актуального змісту.
У селах Рівненської та Житомирської областей бортникують понад 100 родин. Деякі бортники досі використовують старі бортні дерева, які передавалися у спадок, практикують архаїчні способи підйому на дерево, виготовляють вулики-колоди традиційними інструментами, роблять свічки «зі свого вощечку».
У ХІХ столітті бортницький промисел занепадає. Це пов'язано з масовими вирубками старих лісів, а також з виникненням новітньої конструкції рамкового вулика. Пізніша колективізація і впровадження нової системи господарювання радянського зразка завдали жорстокого удару по бортницькому промислу як «пережитку феодальної доби». Проте у поліських районах України та Білорусі бортницька традиція не переривалася і з невеликими змінами зберігається до наших днів майже в первісному стані.
У 2018 році за ініціативи громадської організації«Бортники України» бортництво було внесене до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. У 2022 році у зв‘язку з російською агрессією проти України, діяльність організації було призупинено, а її учасники вступили до лав Збройних Сил
© 2025. ГО «Бортники України». Всі права застережено